Коли навколо — сирени, обстріли, евакуації, втрати — дорослі намагаються впоратись із емоціями, а поруч — діти. Вони бачать, чують, відчувають. І найгірше — мовчання. У 2025 році, після чергового активного воєнного літа, ця тема болить у тисячах українських родин. Та говорити про втрату з дитиною необхідно. Головне, робити це обережно, чесно і з турботою.

Чому не варто приховувати правду

Діти здатні відчувати фальш, навіть коли ще не можуть її назвати. Замовчування втрати чи евакуації улюблених людей створює простір для страху і фантазій. Малеча може уявляти ще страшніші сценарії, ніж реальність. Вона не знає, як це «смерть», але точно відчуває тривогу мами чи сльози тата.

Іноді дорослі намагаються «вберегти» дитину, кажучи, що дідусь «поїхав далеко», або що тваринка «заснула». Але така брехня згодом може стати ще однією втратою — довіри до вас.

Ось чому краще обрати інший шлях: говорити правду, але у формі, доступній віку дитини.

Як говорити про смерть або втрату

• Пояснюйте просто. Замість «він більше з нами не буде», скажіть: «дідусь помер — це значить, що його тіло більше не працює, і він не може повернутись».
• Не використовуйте метафори, які можуть лякати. Наприклад, слова «заснув» чи «пішов у небо» можуть викликати страх заснути або боязнь хмар.
• Залишайте простір для запитань. Якщо дитина питає: «А ти помреш?», не відмахуйтесь. Скажіть: «Я з тобою зараз і люблю тебе. Усі люди колись помирають, але ми живемо зараз».
• Не соромтесь емоцій. Якщо вам боляче — скажіть про це. Так дитина вчиться, що почуття — це нормально.

Евакуація як втрата — як допомогти адаптуватись

Часто втрата — це не смерть, а раптова розлука: з бабусею, друзями, вчителькою, улюбленим двором. Під час евакуації діти теж переживають втрату, навіть якщо її не називають так прямо.

• Дозвольте дитині сумувати. Не кажіть: «не плач, усе добре». Натомість: «ти сумуєш за другом — я розумію. Це нормально сумувати».
• Спробуйте створити нові «опори» — знайомі ігри, казки перед сном, нові традиції навіть у тимчасовому житлі.
• Підтримуйте зв’язок із тими, кого лишили — дзвінки, відео, листи допомагають зменшити розрив.

Слова, які важливо говорити

Навіть якщо ви не знаєте, що сказати — мовчати не вихід. Ось фрази, які можуть допомогти:

• «Я поруч. Ти можеш плакати, говорити або мовчати — усе це нормально».
• «Я не маю всіх відповідей, але ми разом пройдемо через це».
• «Твої почуття важливі. Я чую тебе».

Коли шукати допомоги

Якщо дитина довго мовчить, стає агресивною або замикається — це може бути ознакою внутрішнього болю, з яким вона не справляється. У таких випадках варто звернутись до дитячого психолога. В Україні вже працюють безкоштовні лінії підтримки, онлайн-консультації та волонтерські ініціативи для батьків і дітей.

Важливо пам’ятати

Діти — дуже чутливі. Вони не завжди можуть назвати емоції, але проживають їх глибоко. Пояснювати втрату — не означає травмувати. Навпаки — це крок до розуміння, підтримки і формування емоційної зрілості. У 2025 році в Україні росте покоління, яке щодня зустрічається з темою смерті. Але разом з тим — це покоління, якому ми можемо дати інструменти для проживання горя без самотності.

Якщо ви зараз поруч з дитиною, яка пережила втрату — просто залишайтесь поруч. Інколи найважливіші речі не вимагають слів, а лише відкритого серця.